ЧОТИРИ РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗЛАМНОСТІ

24 лютого – дата, яка назавжди розділила новітню історію України на «до» і «після». У 2022 році повномасштабне вторгнення росії змінило життя мільйонів українців, змусило кожного переосмислити власні пріоритети, відповідальність і справжню цінність свободи. Для когось це був ранок перших вибухів за вікном, для когось – термінова дорога в евакуацію, а ще для когось – свідоме рішення залишитися й боротися. Відтоді слово «війна» стало не сторінкою підручника, а щоденною реальністю…

Сьогодні минає чотири роки від початку великої війни. Водночас ми пам’ятаємо: російсько-українська війна триває з 2014 року. А якщо дивитися глибше – боротьба за державність, мову, культуру й територіальну цілісність України має столітню історію. Повномасштабне вторгнення стало черговою спробою зламати країну, яка завжди відстоювала право бути незалежною. Та, замість поразки, світ побачив приклад безпрецедентної мужності, єдності й гідності українського народу.

У Барському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Михайла Грушевського четверту річницю повномасштабного вторгнення відзначили глибоко емоційним заходом, що об’єднав студентів і викладачів. Програма була спрямована на осмислення подій останніх років та їхнього впливу на життя молоді. Згадували перший день війни – дзвінки серед ночі, вибухи, тривожні новини, сльози матерів… Говорили про навчання під звуки повітряних тривог, про укриття, що стали тимчасовими аудиторіями, про волонтерські ініціативи студентів і випускників, про тих, хто нині боронить державу в лавах Збройних сил України.

Особливе місце під час заходу мало вшанування пам’яті наших випускників – Героїв, чиї життя забрала війна. У залі лунали їхні імена – як біль і як гордість коледжу… Петро ГРЕБЕНЮК, Владислав ГУТІК, Олексій КУЧЕРУК, Олександр ЛЯХНОВИЧ, Роман МАЛАЄВ, Владислав ПОКРИЩУК, Віталій ФІЛІПОВ, Олег ШУРИГІН, Андрій ЛЕВЧУК, Валентин ЄГОРОВ, Назар БУЛИЧ, Максим ГАЙДАМАКА, Роман СОКОЛ, Роман КИРИЛЮК, Володимир НІКІФОРОВ, Костянтин МАЛІНОВСЬКИЙ, Анатолій РИМАР.

Кожне ім’я – це окрема історія, мрії та плани, які не встигли здійснитися… ГЕРОЇ навчалися в цих аудиторіях, мали друзів, прагнули професійного зростання, будували майбутнє. І віддали найдорожче – своє життя – за свободу України. Присутні вшанували їхню пам’ять хвилиною мовчання. Прозвучав Державний Гімн України – як символ незламності, як спільний голос нації.

Під час заходу лунали поетичні твори і тематичні виступи, що передавали глибину втрат і водночас непохитну віру в Перемогу. Студенти ділилися роздумами про відповідальність свого покоління. Ішлося про значення професійності, принциповості та активної громадянської позиції в будь-якій сфері діяльності. Майбутні журналісти наголошували на силі слова, як інструменті правди та протидії ворожій пропаганді, адже сьогодні інформаційний фронт є не менш важливим за військовий.

Згадували і про тих, хто щодня тримає небо над нами. Лунали слова вдячності воїнам – тим, хто зустрічає світанки в окопах, хто захищає наш спокій, не знаючи, чи буде спокій у них. Дякували за можливість навчатися, працювати, жити. Адже кожен день без вибухів – це результат їхньої мужності.

Говорили і про дітей, у яких війна забрала безтурботність, але не змогла забрати віру. Вони пишуть листи захисникам, малюють синьо-жовті прапори, чекають батьків із фронту. Саме заради них ми повинні вистояти – щоб слово «мир» стало для них не мрією, а реальністю.

Чотири роки повномасштабної війни – це час великих втрат і великої єдності. Нас хотіли злякати – а зробили сильнішими. Хотіли роз’єднати – а навчили триматися разом. Україна вистояла там, де від неї чекали падіння. І поки триває боротьба, кожен навчальний день, кожен професійний крок, кожна ініціатива молоді стають внеском у спільну Перемогу.

Ми віримо: настане день, коли змовкнуть сирени, коли всі захисники повернуться додому, коли над Україною буде лише мирне небо. Ми відбудуємо міста, загоїмо рани й продовжимо розвивати країну, за яку заплачено таку високу ціну.

Пам’ятаймо про тих, хто віддав життя! Дякуймо тим, хто бореться сьогодні! І щодня будьмо гідними їхньої жертви – у навчанні, у праці, у любові до своєї землі!

Слава Україні!

Героям слава!

Микола КЛИБУС, член творчого об’єднання

кореспондентів газети «Журналіст»